Про КЛБІ - думки учасників (Лишня)

З інтернет-порталу "Православіє в Україні".

Уже 11-й рік поспіль вчені зі світовими іменами збираються у центрі «Ковчег» при парафії прп.Параскеви Сербської, щоб поспілкуватися формально і неформально про різне – крізь богословську призму.

Київський літній богословський інститут – це два тижні спільного життя студентів і викладачів, час, наповнений заняттями і спілкуванням, молитвою, працею і відпочинком.  

Як завжди, організаторами КЛБІ виступили видавництво «Дух і літера», Центр св. Климента «Спілкування і діалог культур» і православний духовно-соціально-просвітницький центр «Ковчег».

Костянтин Сігов

Директор видавництва «Дух і Літера», організатор Київського літнього богословського інституту:

«Дух і літера» від початку наполягає на тому, що немає розділення між книгами, які ми любимо і читати, і друкувати, і дарувати, і розповсюджувати. Але, мабуть, унікальною формою, де на цьому можна не просто наголошувати, а реально це переживати, є Київський літній богословський клуб. Тут автори книг, блискучі викладачі із Франції, Америки, України, Росії, викладачі зі Сходу і Заходу можуть разом жити, обговорювати проблемні теми і водночас спілкуватися неформально – за обідом, у перервах, біля вогнища.

У цьому спілкуванні відкривається, що найкращі викладачі світу – звичайні люди, письменники – люди, студенти –люди, діти, які беруть участь у КЛБІ, теж прості люди. І цей людський контекст КЛБІ дає нам змогу усвідомлювати повноту життя.

Ми відчуваємо, що долається той страшний розрив, який традиційно існує в головах багатьох наших сучасників – між філософією і життям, між богослов’ям і життям, між історією і живою пам’яттю.

Я думаю, що така форма спілкування надзвичайно цікава для всіх: і для університетів, і для шкіл, і для читачів, і для авторів і т.д. КЛІБ – це чудова лабораторія. Саме тому вже 11-й рік поспіль ми повертаємося сюди знову і знову для того, щоб доторкнутися до цього джерела натхнення і отримати наснагу на весь рік.

У нас відчуття, що те, чим ми займаємось – пишемо книги, викладаємо в університетах, має безпосереднє відношення до життя, і що життя має бути висвітленим і філософами, і богословами, і поетами, і педагогами, і музикантами.

Дуже добре, що КЛБІ єднає і духовні школи, і світські університети, єднає Україну і широкий світ. Цей досвід нам разом треба продовжувати.

***

Про важливість практики перекладу, або Навіщо знати чужі мови?

Тема цьогорічного Літнього богословського інституту – «Передання і переклад».

Це і переклад у буквальному сенсі, наприклад, для викладачів, які приїхали з Франції, ми перекладаємо лекції наших українських учасників і навпаки. Це і переклад у широкому плані.

Як перекласти те, що ми почули за останні 2 тисячоліття, як перекласти минувше на мову нашого життя? Думаю, наше спілкування було б більш глибоким, більш осмисленим, більш зосередженим, коли б ми навчилися перекладати мову, жести людей. Тому що часто-густо ми можемо з людиною спілкуватися, але думати про щось інше (про те, кому я маю зателефонувати, від кого мені надійшла смс-ка тощо) і не розуміти саму людину.

Сучасній людині дуже важко відчути, що те, що відбувається тут і тепер, може мати надзвичайно важливий сенс, і зосередитися на тому, щоб прийняти правильне рішення. Навіть, якщо це не такі доленосні рішення, як-то: до якого університету вступати, яку роботу обрати, жити мені з цією людиною чи не жити. Але для того, щоб приймати ці визначальні рішення, треба мати серйозну практику прийняття рішень щоденно і зосереджено, не розпорошеною свідомістю.

Я думаю, у Літньому богословському інституті автори важливих досліджень, книжок можуть якраз у такому неформальному спілкуванні поділитися досвідом перекладу з людьми, поділитися найціннішим – тим, про що вони сьогодні думають.

Сьогодні в нашій країні біблійні переклади, переклади трудів святих отців залишаються темою для обговорення. А наскільки ця лабораторія є відкритою? Багато говоримо і про переклад чужої мови, чужого світогляду. Саме завдяки перекладу ми починаємо для себе відкривати світ. Як, наприклад, в останні десятиліття ми відкрили для себе сирійських отців Церкви. Вперше починаємо читати другу книгу Сирина!

Отже, переклад нам може відкривати цілі світи.

Дуже важливо зрозуміти сенс перекладу в цьому широкому значенні, надати йому належну цінність (у нас часто-густо не згадують навіть ім’я перекладача), шанувати цю роботу для того, щоб наше розуміння, тлумачення набуло іншої якості. Тоді в нашому житті переклад буде відігравати більшу роль, а ми осмисленіше житимемо.

Усі знають, що без другої іноземної мови жоден шлях, кар’єра, подорожі є дуже важкими. Але поки що часто-густо ця друга мова залишається дещо бідненькою. Це означає, що рівень спілкування з іншими людьми є не таким широким, глибоким, людським, як міг би бути.

Думаю, що обговорення проблеми перекладів у КЛБІ стане також внеском у перекладацьку роботу, яку систематично здійснює «Дух і літера», перекладаючи з французької, німецької, італійської, грецької й інших мов. І ця робота має продовжуватися, але контекст її має бути ширшим, багатшим.

Практика перекладу буде темою всього цього року і допоможе створенню курсів, присвячених перекладу у вузах, духовних академіях. 

Також у цьому руслі сьогодні ми маємо згадати та віддати належне свв. Кирилу і Мефодію – всесвітньо відомим перекладачам, покровителям сучасної Європи. Їхній досвід має бути не маленькою частинкою в історії, а серйозним імпульсом, поштовхом для створення серйозної перекладацької школи в Україні.

***                      

Священик Петр Коломейцев

Декан факультету Психології Російського православного університету:

Я сюда приезжаю не первый раз, был еще на самом первом съезде…

Здесь обговариваются не только богословские аспекты различных проблем, здесь – живая жизнь прихода. И мы понимаем, что богословие – это не академическая наука, а стиль жизни.

То, что в этой богословской школе принимают участие и дети, и именитые ученые, говорит о том, что богословие – это способ активной жизни христианина, здесь звучит  позиция христианина, которая не позволяет ему оставаться равнодушным к тому, что происходит вокруг.

***                             

Христианская психология: есть ли она сегодня?

В этом году я приехал на КЛБИ с лекцией, посвященной проблеме – возможна ли христианская психология?

Существует множество различных психологических школ, и надо сказать, что психология стяжала себе не только хорошую, но и дурную славу. Мы знаем о манипулятивной психологии, о многих психотехниках и деструктивных психокультах.

Поэтому когда мы говорим о христианской психологии, то перед нами – удивительное «поле» той области знаний, от которых, в свое время, психология отказалась.

Психология как наука родилась в недрах богословии, но потом проделала такой головокружительный перелет в область естественно-научных знаний. Конечно, были достижения, которые сегодня используются и в технике, и в эргономике. Затем потихонечку «психология» перекочевала в область гуманитарного знания и стала гуманитарной дисциплиной.

Христианская психология – это продолжение пути психологии, когда она возвращается в свое историческое лоно, в лоно богословия, не отбрасывая того, что накопила за это время. Поэтому сегодня можно сказать, что христианская психология – это и достижения естественно-научной психологии, и достижение гуманистической психологии, и освоение того богатого пласта святоотеческого наследия, конторе мы называем аскетикой.

Можно ли слово «аскетика» перевести с помощью словаря на язык психологии? Этому и посвящена тема наших лекций. Основная мысль – психология занимается психикой, а аскетика занимается душой.

«Психо» и «психика» – не одно и то же. Но, тем не менее, мы видим, что есть такие грани пересечения, когда аскетические труды, которые посвящены борьбе со страстями, воспитанию и возрастанию души, удивительным образом пересекаются.

Поэтому, конечно, такой краеугольный камень человеческой антропологии, как аскетика, может и должен быть положен в основание христианской психологии, потому что христианская психология немыслима без христианской антропологии.

***

Священик Дідьє Берте

ректор Духовної семінарії Saint Sulpice (Париж):

Я уже в пятый раз принимаю участие в Летнем богословском институте, и это для меня всегда большая радость, потому что это – особенный опыт. Здесь есть разделение веры, разделение молитвы и духовной радости.

Принимая участие в этом институте, я чувствую, что это мой маленький вклад в строительство Европы. Думаю, важно объединение Европы на глубоком фундаменте, на фундаменте веры и духовных ценностей. И этот скромный, но очень полезный летний институт важен для этого строительства Европы…

***

Ірина Багратіон-Мухранелі

доцент Православного Свято-Тихоновського богословського інституту:

Я помню, когда занятия проходили в еще недостроенном помещении, когда вместо пола было сено, первую оконную раму вставляли, чтобы не было холодно. И вот, начиная с того момента, сюда притягивает, как магнитом, удивительно серьезных людей, которые откровенно и удивительно разнообразно размышляют о богословии, о месте Церкви в сегодняшней жизни, о месте культуры, о секуляризации, о воспитании детей.

Круг проблем, который поднимает летняя школа, самый разный. И за это, конечно, нужно быть благодарным отцу Филарету, Константину Борисовичу Сигову и сотрудникам «Духа и литеры», которые предоставляют эту возможность общения.

***

Поскольку я филолог, то, как правило, читаю лекции по истории литературы. Я в течение всего года готовлюсь.

В этот раз тема моей лекции «Перевод как форма культуры». Я предложила ее как «Перевод всемирной отзывчивости» и рассматривала возможности соединения разных культур через перевод, а также остановилась на проблеме «сложности перевода» – приводила какие-то смешные случаи, сложные, удачные и неудачные.

Думаю, что это представляет интерес для всех присутствующих, потому что на КЛБИ были такие переводчики, как Юрий Вестель (библеист, знающий иврит), Дарья Морозова, Борис и Алексей Сиговы. Здесь бывают очень интересные люди из-за границы и наши русские: Лена Глазова из США, Поль Вольер из Франции...

***

КЛБИ – это всегда событие, событие в интеллектуальной жизни, событие в моей личной жизни. Последние два года я приезжаю в окружении внуков. Старший внучек сейчас показывает, как нужно лепить из глины разные штучки, а младший окружен таким вниманием и любовью...

Дай Бог, чтобы дальше была возможность продолжать эти собрания, обсуждения. Здесь, как правило, складывается коллектив единомышленников, хотя есть постоянное ядро, а есть каждый год и «новенькие». Не знаю, как удается организаторам собрать вместе  удивительно правильных и подходящих друг к другу людей.

***

Олександр Філоненко

доцент Філософського факультету Харківскього національного університету ім. В.Н. Каразіна:

Атмосфера в КЛБИ всегда необычная, потому что это – не просто институт. Здесь можно, действительно, пережить то, каким образом христианская культура формируется самим духом христианской веры, богослужением и опытом. Это такое редкое качество, которое трудно найти даже в богословских институтах.

Мы – богословы и, конечно, знаем, что богословие определяется жизнью Церкви, но здесь это можно пережить совершенно непосредственно. Это – самое ценное свойство Летнего богословского института в с.Лишня.

Вторая вещь: в Украине происходит поиск форм современного богословия – академического, популярного, открытого, университетского. И то, что происходит в Лишне, не просто способ передать знания, но еще и попытка открыть для себя новое богословское пространство, в котором нуждается украинское общество.

***

Мой курс посвящен связи предания и свидетельства и рассмотрению того, каким образом Церковь передает Евангельскую весть.

Действительно, невозможно говорить о предании и свидетельстве, не говоря о святости. Но всякий ответственный разговор о святости предполагает совершенно особый язык богословия. Это не может быть богословием системным, схематическим. Это богословие, которое предполагает огромное внимание к языку, на котором Церковь говорит об опыте Богообщения.

С одной стороны, великим фактом в нашей жизни является то, что большая часть святых нашей Церкви – это новомученики, а с другой стороны, это и вызов для Церкви – признать решающим, определяющим современную церковную жизнь.

Поэтому главный вопрос моего курса: что означает свидетельство об опыте новомучеников ХХ века, и каким образом наше свидетельство может достойно говорить об их опыте, об их святости таким образом, чтобы Церковь передавала людям то, что она призвана передавать? И очень важно понимать, что все мы – свидетели святости.

***                                                                       

Лідія Лозова

керівник Дитячої академії КЛБІ:

Я є керівником Дитячої академії Київського літнього богословського інституту, яка діє вже протягом п’яти років. У нас цього року маленький ювілей.

До того часу діти також були в Літньому інституті, але для них планово спеціально нічого не організовувалось, крім ігор.

З 2009 року ми вирішили підготувати для них особливу програму, яка була б для них корисною і в духовному плані, і в освітньому, і в сімейному, і в розважальному. Щороку кількість дітей зростає.

Вже п’ятий рік поспіль у нас діє клуб «Відкрита Біблія», де діти вивчають Святе Письмо, театр, де вони безпосередньо застосовують ці знання.

Позаминулого року ми знімали з дітками документальний фільм про роботу КЛБІ. На четвертий рік Дитячої академії при КЛБІ створювали мультиплікаційний фільм. А цього року в нас декілька ключових проектів, серед яких біблійні заняття, іконопис, поетичний курс. Також діє науковий клуб та проводяться прикладні заняття.

Серцем Дитячої академії є літургійне життя. Діти також беруть участь у богослужіннях.

***

Напевне, таким моментом, який відрізняє нашу дитячу програму від інших, є її сімейність. Багато дітей тут із батьками, і ми намагаємося залучати батьків, які беруть участь у дорослій програмі.

Ми проводимо вечори біля вогнища, ходимо в ліс, на озеро, їмо разом, спілкуємося. Діти не мають бути відірваними. Як Церква є сім`єю, так і наша Академія є сімейною.

Другим важливим моментом є те, що ми намагаємося актуалізувати християнські цінності, щоб дітям було цікаво. На це спрямовані біблійні заняття, де діти вивчають не лише біблійну історію, а й проговорюють її.

До речі, цього року темою біблійних занять є «Найліпший друг». В’ячеслав Горшков, який веде біблійні заняття, знаходить сюжети про дружбу в Старому, в Новому Заповіті і актуалізує їх для дітей, а вони їх проживають по-своєму.

Також діти актуалізують для себе ікону, яку могли бачити в церкві, вдома під час занять з іконопису. Звичайно, вони актуалізують для себе Літургію.

І третій момент – свобода, яку ми тут даємо дітям. Ми намагаємося не нав’язувати їм заняття, а стараємося з ними домовлятися про ту програму, яка б збігалася з їхніми бажаннями. І викладачі викладають дітям те, що їм самим до серця.

Наприклад, цього року, в нас проходив поетичний турнір. Діти самі складали вірші, декламували їх. Вів цю програму Дмитро Старусєв – білоруський поет, для якого ця тема є дійсно близькою. Діти, відчуваючи спорідненість того, про що людина розповідає з досвідом цієї людини, і самі переймаються тим.

Видно, що багато дітей приїздять сюди вже не перший рік, вони тут зростають, стають більш відповідальними, самі вже готують щось для молодших дітей, легше йдуть на контакт, співпрацюють.

Думаю, що цей досвід в їхньому житті дуже корисний. Ми не намагаємося для них створити такий якийсь заповідник, якби відділивши їх від життя, а намагаємося створити такі умови, в яких би вони могли не лише комфортно почуватися, а і змінювати їх, преображати, як християни. Тому що діти – наше майбутнє.